Мероприятия в Киеве, приуроченные к очередной годовщине

трагедии Бабьего Яра

29 сентября в артсалоне, расположенном на ул. Фроловской, 1, художники Киева вместе с Фондом содействия развития искусств, Общественным комитетом «Бабий Яр» и Музеем истории Киева провели выставку-акцию «Митцi за вшанування пам'ятi жертв Бабиного Яру». Этой акцией украинские художники почтили память погибших в этом трагическом месте, всех жертв Холокоста, а также выказали поддержку планам общественности Украины наконец-то создать государственный заповедник и национальный мемориал «Бабий Яр», открыть музей Бабьего Яра.

На выставке были представлены произведения Абрама Балазовского, Михаила Вайнштейна, Иосифа Вайсблата, Игоря Горяного, Виктора Гукайло, Ивана Ижакевича, Ирины Климовой, Федора Коновалюка, Кима Левина, Зои Лерман, Стефана Мадьяра, Георгия Малакова, Ольги Рапай, Евгения Ройтмана, Ефима Рудминского, Зиновия Толкачева, Станислава Хохлова, Романа Чудновского, Владислава Шерешевского, Сергея Шишко. В акции приняли участие сопредседатель Общественного комитета «Бабий Яр» Семен Глузман, народные депутаты Украины Геннадий Удовенко и Лесь Танюк, другие общественные деятели.

Посетители с неподдельным интересом осматривали представленную экспозицию. Ведь каждая картина — это запечатленный на холсте, картоне или бумаге взгляд художника на окружающую действительность, зафиксированный кусочек нашей истории. Со временем люди уходят в небытие, а их наследие, их творения остаются другим — нам с вами, чтобы мы могли осмыслить прошлое и благодаря этому лучше понимать настоящее, чтобы не забывали, кто мы и откуда, из какой земли вышли. Ведь память о прошлом должна быть для всех священной. И да будет так всегда!

Перед открытием к собравшимся обратились некоторые из организаторов и гостей выставки. Естественно, они говорили не только о Холокосте, но и о необходимости сохранения памяти о безвинных жертвах тех страшных событий. В частности, в их выступлениях прозвучала обеспокоенность попытками соорудить в Бабьем Яру мемориально-просветительский общинный центр «Наследие» без учета мнения широкой общественности и без открытого обсуждения проекта «Наследия». Вот фрагменты некоторых выступлений.

Сопредседатель общественного комитета «Бабий Яр» Семен Глузман.

- Я хочу, чтобы вы все принципиально поняли несколько простых вещей. Раньше, когда я был юношей и жил в стране, которая называлась Советский Союз, у меня не было иллюзий, сопровождавших многих советских граждан. Тем не менее, я не понимал, почему Комитет госбезопасности по указанию Коммунистической партии борется с молодыми - и не только молодыми - людьми, которые ежегодно 29 сентября приходили в Бабий Яр. Но это была страна, в которой антисемитизм был скрытым, но официальным, в которой существовали политзаключенные, и в столице которой украинцам было небезопасно говорить на украинском языке. Короче, это была другая страна. Сегодня же мы живем в стране, которая вправе называть себя демократической и незалежной. У нас есть система выборов, мы в ней участвуем, их результаты уже зависят от волеизъявления населения страны. У нас нет политзаключенных. Из нашей страны можно спокойно уехать. Я считаю, что это - основные критерии демократического государства.

Но в этом демократическом государстве сохранилось очень много островков советской ментальности. Я уже давно перестал и устал возмущаться, поэтому то, что не возмущает, а удивляет меня сегодня — это отсутствие... власти. Власти не видят, что в части происходящего вокруг Бабьего Яра ситуация приобрела скандальный оттенок. Но этот скандальный оттенок было бы очень просто ликвидировать. Для этого надо было не обязательно самому высокому, а среднему чиновнику выступить и сказать: мы, власти, с вами, и мы будем вместе думать и принимать решение. А вот этого и не происходит!

Я еврей, но ко мне никто не обращался, мое мнение не спрашивали. И когда я совершенно случайно узнал о том, что собираются делать в Бабьем Яру, я был возмущен, потому что помню «Бабий Яр» Евтушенко, помню выступление Ивана Дзюбы и моего ныне покойного друга Виктора Некрасова, помню многое другое. И считаю, что в этой стране такого быть не должно! Символика Бабьего Яра — это символика трагедии тех людей, которые жили здесь. А жили здесь не только евреи, и лежат в яру не только евреи. Кощунственно забывать об этом. Костей там нет, один пепел — кощунственно строить на пепле здание, которое будет иметь любую функцию, кроме увековечения памяти. Это мое мнение. Я понимаю, что оно, как и мнение меньшинства, может быть не принято большинством. Я готов покориться и принять мнение большинства: оно мне не нравится, и я буду протестовать, но не стану взрывать общинный дом в Бабьем Яру, потому что я не террорист. Я просто буду знать, что такова моя страна. Но я хочу только одного, предшествующего окончательному решению: открытой общественной дискуссии, в которой должны участвовать все желающие. И обязательно — с участием представителей властей.

Пока же такой дискуссии нет... Поэтому и был создан наш Общественный комитет «Бабий Яр». Мы, его создатели, не смогли равнодушно пройти мимо сложившейся ситуации. Мы считаем, что пора заканчивать с псевдодемократией, когда один человек с группой своих друзей сообщает, что выступает от имени целого этноса, а то и всего украинского народа. Этнос или народ должен сказать: это неправда! И задача наша единственная: не нам решать, что должно стоять в Бабьем Яру (это должны решать эксперты) — но мы требуем проведения открытой общественной дискуссии, как быть с тем или иным проектом в Бабьем Яру.

Член Общественного комитета «Бабий Яр», участница выставки скульптор Ольга Рапай:

— Бабин Яр — це святиня. А центр «Спадщина», що там хочуть побудувати —то блюзнірство і гріх. Я не така вихована, як пан Глузман. Щодо мене, то я би стояла в пікетах і лягла би на дорозі тих вантажівок, які повезуть туди цеглу та інші будматеріали. І вважаю, що то була б велика ганьба — погодитися, змиритись із тим центром у Бабиному Яру.

Председатель Комитета Верховной Рад по вопросам духовности и культуры, народный депутат Лесь Танюк:

— В усі інстанції ми розіслали листи з позицією Комітету — на цій території не можна будувати задуманого, ця територія священна, не можна використовувати попіл наших близь- ких для того, щоб підвищувати чийсь імідж. Але я хочу, виходячи з того маленького ескізу Їжакевича 1910 р., який представлений на цій виставці, сказати про таке. Їжакевич писав краєвиди Києва, і коли його спитали, за яким принципом він відбирає ці куточки, художник відповів: «Я пишу благословенні місця, де Бог побував, де все прекрасно, де благо». І з багатьох інших місць третім для написання того ескізу, про який іде мова, Їжакевич обрав Бабин Яр. Художник вважав, що це дуже тепле, благословенне Богом місце, по приході куди одразу розквітає душа. Це місце нагадувалоі йому «бабину осінь».

Уявляєте, як страхітливо змінилося життя, що цей клаптик прекрасної, благословенної Богом землі став символом людського горя, людського падіння?! І в якомусь сенсі —людської величі... Не думаю, що ми з вами мусимо бути «бігунами на стометрівку», «халіфами на годину» — мовляв, якщо з'явились якісь гроші, то треба їх освоїти, треба подякувати і зробити бодай щось. Бабин Яр — це вічність, і тут не може бути скороспілих рішень, непрозорості. Тут нарікали, що влади нема... Суспільства нема! Наша громадська думка теж квола. І всі люди, яких я бачу тут, всі знайомі рідні обличчя — оце, власне, і є суспільство. Ми з вами і е невеличка крихта того фізичного мислячого начала, якого в Україні сьогодні просто немає. Сьогоднішня влада — це люди, для яких проблема пам'яті та інші подібні є зайвими.

Сьогодні справді відбувається вбивство Бабиного Яру. У радянський час це відбувалось в один спосіб, а сьогодні— в інший. Сьогодні туди приїжджають чиновники, покладають квіти, іх фотографують, знімають на камери. Але вони відходять убік... і вже за секунду говорять пошлятину, речі, які не мають до трагедії цього місця жодного відношення! Нічого в їхніх душах не стрепенулося, не змінило їхньої ментальності. І це має характер виразки влади. Це стосується всіх нас, нашої моралі, культури, внутрішнього життя. І те, що відбувається з Бабиним Яром, — це бажання поставити чергову «галочку» та й заявити на весь світ, що ми нарешті закрили цю проблему… А Бабин Яр — це не є проблема, від якої колись можна відійти! Минуть 100 років, і 200, і 300, а ця рана буде кровоточити. Не залишиться людей, які були свідками трагедії, але з генів все одно нікуди не дінеться.

Звичайно, ми вирулимо на правильне рішення, здоровий глузд візьме верх. Але за однієї умови: що кожен з нас на своєму місцi все-таки зможе показати скороспішне невігластво цієї акції. Я дуже вдячний людям, які створили цей комітет [«Бабин Яр»]. Вірю, що і Дзюба, і Попович, і Глузман, і їхні колеги — це референтний розум нашого життя. На жаль, сьогодні він не врахований, не потрібен нікому із владних структур. Я би дуже не хотів, щоб те, що хочуть збудувати як культурний центр, називалося культурою: бо це не є культура! Культура — це пам'ять предків, це гени, це тремтіння самого серця по відношенню до чужої біди…

Це може бути меморіал, але там не може бути ніяких кафе, ніякого відпочинку, навчання – це не те місце! У Києві є багато iнших мiсць, де це все можна зробити, побудувати пристойний культурний центр, інші речі. Але Бабин Яр — не для того. Це місце молитов, скорботи, для вічної пам'яті, для очищення душі, щоб в наших газетах і журналах не друкувалися антисемітські заклики. Я хотів би мати зовсім інше суспільство, про яке, зокрема, мрiяли і ті люди, що загинули. Думаю, все ж рано чи пізно ми таке суспільство побудуємо. Але краще, коли все-таки не пізно...

Председатель Общественного комитета защиты архитектуры Киева Николай Жариков:

- Я - бывший главный архитектор Киева, так что могу уверить вас, что ничего этого не произошло бы, не было бы никакого противостояния, если бы в самом начале было бы принято грамотное решение, основывающееся на исторических и градостроительных данных. Все было бы правильно, и этот проект, возможно, похоронили бы уже тогда. Но получилась явная ошибка, и вот некоторые факты о том, как это было... В прошлом году на один из градостроительных советов прибыла большая группа лиц во главе с Ильей Левитасом и представила проект датских архитекторов. Перед этим другой участник группы полчаса рассказывал нам, как все это было, как в конкурсе участвовали архитекторы со всего мира... Многие наши рты раскрыли, а я вижу: он пытается убедить тех, кто не в курсе дела, что они правильно действуют. Потом выставили проект: несколько, так сказать, бараков, все сделано совершенно не в нашем духе и к тому же - явно не на месте…

После этого говорят: все, мы проинформировали вас - до свиданья! Я остановил их. В самом деле: мы - члены градостроительного совета, нас не нужно просто информировать, нужно выслушать наше мнение! А мнение и мое, и других выступавших после меня членов градостроительного совета было явно отрицательным, критическим. Подчеркивалось, что и место, и архитектура совершенно не те. Мы знаем, что такое мемориал и каким он должен быть.

Тему памяти, ответственности, гражданского взаимопонимания продолжили участники «круглого стола» который состоялся 2 октября в Израильском культурном центре при посольстве государства Израиль в Украине. Совместными организаторами его выступили опять-таки Комитет «Бабий Яр» и Украинский центр изучения истории Холокоста.

Відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр» Віталій Нахманович:

«Бабин Яр, який є всесвітнім символом Голокосту, водночас є і символом війни для всієї України. Тут лежать не тільки євреї, а й ті, хто воював за радянську владу, проти радянської влади, ті, що просто були вбиті як заручники. І питання в тому, як, спершу на філософському рівні, а потім у реальному меморіальному просторі сумістити дві пам'яті - всесвітню пам'ять про Голокост євреїв і всеукраїнську пам'ять про жертви війни...

І ще одне. Коли ми вивчаємо історію Бабиного Яру, ми думаємо, як увічнити в тому чи іншому вигляді пам'ять, а я хочу, щоб ми не забували про відповідальність. Не про відповідальність іспанців, німців, українських поліцаїв, а про відповідальність євреїв. Я не маю на увазі відповідальність за енкаведешних чинів, які стріляли в потилицю «ворогам народу». Я говорю про глобальну відповідальність євреїв за цей світ.

Ми знаємо, що коли пишеться новий сувій Тори, то не можна припуститися жодної помилки. Сувій Тори, невірно написаний, мусить бути похованим і не може використовуватися. Невірно написана Тора - це спотворений світ. Коли Г-дь дарував євреям Тору, він водночас дарував і євреїв як живу Тору всьому людству. Коли хоч один єврей поводиться невірно, то це призводить до катаклізмів в усьому світі. Тому я хочу, аби ми просто подумали про те, що в поведінці євреїв призвело до Бабиного Яру, і до чого може призвести наша сьогоднішня поведінка».

Професор Мартен Феллер:

«Про Бабин Яр можна го ворити по-різному. Частіше ми говоримо про речі, які пов'язані у нашій свідомості з цими трагічними днями. Але є ще одна сторона, про яку ми нерідко забуваємо і яка, які мені здається, максимально важлива не тільки сьогодні, і але й через 100, 150, а може й більше років. Сторона, яка збережеться, не дай Боже, але думаю, що так станеться, стільки, скільки існуватиме людство.

Чому? Тому що Бабин Яр є надзвичайно чітким втіленням того, як люди йдуть до зла, зовсім незалежно від того, євреї вони чи ні. Не вони йдуть до зла, а їх щось до цього зла веде. I менi згадуються речi, якi сьогоднi, можливо, здадуться недоречними. Мабуть, багато хто з вас пам'ятає п'єсу Борщаговського «Ніч перед Бабиним Яром», коли старого єврея його сусід, двірник, виганяє на смерть. Єврей, як годиться, молиться, а потім між іншим говорить своєму сусідові: «Як ти можеш так чинити?» А сусід відповідає: «Я був, ти не пам'ятаєш, - я був конвоїром у тих ешелонах, які везли в'язнів до Сибіру».

Я, коли займався цією проблемою, то звернувся до Василя Гроссмана, людини, яка є автором «Чорної книги». І прочитав: «Для того, щоб були такі масові й незасуджені жахи, потрібні були голодомор і колективізація». Тому я вважаю, що коли ми будемо вивчати упродовж, я повторюю, століть історію Бабиного Яру, то ми повинні вивчати її не просто як набір якихось жахів, а як набір оцих численних закономірностей, які вели частину людства до того, що нею зовсім спокійно, або майже спокійно, сприймався оцей жах». Історія зла і Бабин Яр, як один з найжахливіших проявів цього зла - не щось відірване. А це і є відповідь на питання, будувати чи не будувати центр у Бабиному Яру».

Учителька Вікторія Ципуга (Біла Церква):

«Розрізненість національна й релігійна призводить до жахливих наслідків. Я як учитель можу сказати, що ми йдемо трохи попереду професорів, які ніяк не можуть організувати «круглі столи», тому що українські, російські і єврейські діти давно вже співпрацюють у цьому плані.

Мої учні вперше зіткнулися з проблемою Голокосту у 9 класі. Що їх найбільше торкнуло - чому так багато українців брали участь у розстрілах єврейського населення. Вони себе вважають відповідальними за те, що сталося. Вони не хочуть нікого судити. Але вони як українці хочуть осмислити, чому так сталося.

Коли я привезла дітей до Києва в Бабин Яр, один хлопчик повернувся до мене і сказав: «А ми ж на кістках людських стоїмо». Це з приводу того, єврейська це проблема чи ні. Це проблема нашої країни взагалі. Проблема взаємодії народів, взаєморозуміння. Чи зуміємо ми, нарешті, зрозуміти один одного, і біль кожного сприйняти, чи не зуміємо? ».

Публикация материалов:

Тимур ЛИТОВЧЕНКО (газета «Хадашот» №11\104, октябрь 2003 г.)

Татьяна ХОРУНЖАЯ (газета «Форум наций» №10\17, 2003 г.).